пʼятниця, 21 вересня 2012 р.

Мій Форум видавців - 19

Щось найшло на мене натхнення пописати, як справжні блоґери. Бо все лиш вибираю цікавинки з нету...

Форум цьогорічний був бурхливий і плідний. А ще - для мене нестандартний.
Раніше я використовувала Форум як такий великий книжковий магазин. Тут можна раз на рік вільно прикупити все, чого не вистачало, за що нецікаво переплачувати в "Є", про що просто мріялося. Дехто каже: навіщо купувати на Форумі, хіба ж нема книгарень? Книгарні, звісно, є, але теперішній рівень постачання мене, наприклад, вкрай не задовольняє.

неділя, 26 червня 2011 р.

ЯК ВИХОВУЮТЬ МАЛОРОСІВ, АБО ЩО МОЖНА ПОЧУТИ “ПІД КАЛАТАННЯ ДЗВОНІВ”

Бездумне переписування-переробляння шкільних підручників з історії, що вже нераз відбувалося за 20 років української незалежности, лише спричиняє сумбур у головах школярів, не привчених мислити критично. Через це досі не відбулося позитивних зрушень у свідомості українського народу. Підручник з історії — це твір, який мусить бути досконалим з усіх точок зору. Пропонована стаття є рецензією на підручник історії, яким змушена була користуватися моя сестра 1995 року, коли навчалася у школі. Не знаю, чи саме ця книга є ще серед шкільних підручників, чи її замінили інші, але маю велику підозру, що на краще ситуація не змінилася. Втім, читайте, думайте, робіть висновки.

Маргарита Жуйкова

Добре відомо, що нашому шкільництву бракує повноцінних, сучасних за змістом та оформленням підручників, особливо з гуманітарних наук, тим більше українською мовою. Кожну нову навчальну книжку чекаємо ми як добру гостю, яка несе нашім дітям шевченківський "світ правди". Оскільки ми нація гостинна, то щиро впускаємо всіх гостей до нашої святої святих — Національної Школи, від якої, без перебільшення, залежить зараз подальше існування української нації, а з нею — і української держави.

вівторок, 6 липня 2010 р.

Подусільна


Затишне, мальовниче село в куточку Львівщини (за ним є ще тільки хутір Рівня). На південь - Івано-Франківська область, Рогатинщина, на схід - Тернопільська область, Бережанщина. Колись село належало до Рогатинського повіту. А найголовніше - колись воно було багате і свідоме. А що ж зараз?
Більшість зафіксованих на фото хат - незамешкані (за даними Вікіпедії, в селі зараз 316 осіб). Одних власники повмирали, інших - виїхали до міст чи містечок, ще інших - не знати куди поділися. До одних господарі вряди-годи приїжджають, інших - вже й забули дорогу до рідного села. Наш провідник був із тих, хто не міг пізнати, де ж то фіртка на його обійстя. "А як не знайдете, де та фіртка?" - "Як не знайду? Я ж тут виріс!"
В селі подія вкрай неординарна: з’явилися "чужі". Одні просто пильно оглядають, інші перешіптуються, ще інші зупиняють і твердо кажуть: "Я вас не знаю". Це імператив: мусиш представитися, пояснити, хто ти, звідки і яким чином забрів сюди проти ночі. Обов’язкова деталь - назвати чітко ім’я і прізвище людини, до якої ви приїхали.
Очевидно, люди в селі живуть - просто мені так хотілося зафіксувати руїни. Про руїни вам можуть розказати все: і про долю та характер покійного господаря (із заздрістю підкреслять, який то господар був), і про недбалість його дітей (при тому злорадіють: а він нам усе впоминав, що ми не так господаримо, - от його діти й наробили). Наш напівтверезий провідник зі здивуванням констатує: "В більшості хатів нема хлопів. Повмирали. Чого ті жінки такі живучі?" Напевно, тому, що жінки таки менше п’ють горілки...
Про колишнє багатство села свідчать різні речі. Хати старі, але добротно муровані. Господарські споруди - з доброї цегли. У всіх на подвір’ях стоять австрійські помпи - такі, як оце у Львові колись були (здається, не сфотографувала). На кожному обійсті - великі стайні, з переділами, до кожного переділу окремі двері - то означає, що вся худоба трималася осібно і що худоби тої було багато.
Якщо добре пошукати, можна знайти інформацію, що з села Подусільної шестеро осіб були вояками УСС; 1933 року четверо молодих мешканців села було арештовано польською владою. А найвизначнішим мешканцем села Подусільна був Василь Івахів, один із засновників УПА, підполковник УПА. Хоча в селі мене здивували твердженням, що Івахів в Подусільній не народився, а його батьки туди приїхали. Все може бути... Своєму герою селяни присвятили меморіяльний комплекс із пам’ятником в центрі. На горбочку, якщо дивитися з боку села, спочатку видно велику насипану могилу з хрестом і літерами "УПА", потім в кінці широкої галявини - пам’ятник Івахіву, а ще далі - капличка.


(далі буде)

понеділок, 21 червня 2010 р.

Де можна послухати давню українську музику

У мене в усіх профілях серед музичних зацікавлень написано "давня українська музика". Знаю, що це не дуже доступна чи не надто популярна річ, тому вирішила подати посилання, за якими можна завантажити для ознайомлення декілька альбомів.
Отже,


Ансамбль давньої музики Костянтина Чечені

Ансамбль давньої музики Костянтина Чечені. Калейдоскоп старовинних мелодій
Дзеркало
Ансамбль давньої музики Костянтина Чечені. Музичні діялоги: Україна - Англія
Дзеркало
Ансамбль давньої музики Костянтина Чечені. Музичні діялоги: Україна - Франція
Дзеркало
Ансамбль давньої музики Костянтина Чечені. Музичні діялоги: Україна - Польща
Дзеркало
Ансамбль давньої музики Костянтина Чечені. Давня українська музика в європейському контексті
Дзеркало
Ансамбль давньої української музики Костянтина Чечені і Ніна Матвієнко. О розкошная Венеро!
Дзеркало

Гурт "Хорея Козацька"


Terra Cosaccorum (спільно з Гуляйгородом)



Шедеври української музики. Українське бароко
Підібрав та упорядкував Олег Скрипка

Табір «Кольорова планета», с. Дмитрівка, Дніпропетровщина

Всі фото можна переглянути на Пікасі. Ще буду помаленьку додавати.
***
Табір пройшов вдало. Учасники - новаки гнізда ч. 32 "Веселі звірята" з Дніпропетровська і Петропавлівки (інтернат сімейного типу), декілька хвостиків-непластунів і один юнак-прихильник з Києва (затесався як брат новачки).
Програма табору - мандрівка світами і давніми цівілізаціями. Ми відвідали індіянців, китайців і японців, аборигенів Океанії, кельтів і вікінгів. Перехід в кожен новий світ відбувався за допомогою посла з відповідної країни (його роль завжди відігравав Вадим Подгорнов), який переводив усіх через якусь перешкоду, портал чи ще щось (на початку перехід здійснював Вадим як перекладач з машиночасної мови, хоча згодом машина часу перестала відігравати важливу роль і більшість своїх повідомлень лишала в наказах).
Від самого початку мене вразило, як легко і без заперечень діти сприйняли нашу гру в казку. Напевно, звикла вже до пересичених новаків, для яких постійно головне не гра, а вгадування актора (Я знаю! Це ніякий не бедуїн, це братчик Х перевдягнувся! або: Немає ніякого скарбу, не шукайте карту, це виховники вас дуоять!). Звісно, наші таборовики прекрасно знали нашого єдиного актора, але жодного разу ніхто не виявив жодного протесту, навпаки, залюбки підігрували і взагалі сприймали все, що ми їм пропонували.
Звичайно, як у всіх дітей, траплявся якийсь рейвах (на індіянській вечері з мате-шімароном було важко всидіти мовчки, але всі старалися), безпорядок (попробуй склади ті речі, якщо вони постійно вистрибують самі з наплечника), невдачі (ну хотілося дівчатам напхати в суші весь рис, який був, то чого тепер питати, що суші розлазяться?), брак натхнення (як я можу намалювати літопис свого життя, якщо в моєму житті не траплялося нічого цікавого?!), поразки (ті монголи всі карточки у нас забирали! Це нечесно!), напади агресії (відчепися від мене!!!), сум за мамою (ну я ж домашній хлопець) чи за цивілізацією (навіщо взагалі це все прання? Щоб ми нічкої техніки не бачили?). Але як у дітей, які спраглі пізнання, виявлялося набагато більше відкриттів і досягнень. Всі (і навіть я!) навчилися вправно їсти китайськими паличками, всі бігали й переписували рецепти різних смакот (сестричко, коли Ви скажете, як робти бузину? А вона ще цвістиме, коли я приїду до бабусі?) і навіть не-смакот (а Ви напишете мені, як прати сіллю?). Всі ставили театральні вистави, танцювали (бачили б ви Сашка, який вивчив вальсовий крок!), більшість навчилася складати вогники (ще б пак, адже автор вогника автоматично ставав старшим над сторожами!), хтось осягав математику (чому спортивний результат в 5,2 секунди гірший аніж 5, 16 секунд), фізику (чому листочок тримається на воді? Чому вода виштовхує пляшку?), годинник (вже треба йти на річку, вже маленька стрілка на 5 показує!), трохи ботаніки (до кінця табору засвоїли, що навколо росте дерево сосна, а не ялинка і аж ніяк не йолка). Всі намагалися дотримуватися закону самураїв (тільки як того молодшого шанувати, як він все не так робить?), а разом з тим - опікуватися найменшими (я не граю, у мене тут дитина!).
Чи були діти, які не скористали з табору? Складно сказати: за цих 12 днів вони мали насичений змістовний побут і можливість виявити себе. Одним (особливо "хвостикам") було важко пристосуватися до розпорядку, іншим (особливо дітям з Петропавлівки) складно було дотримуватися дисципліни.
Можливо, нам легше було б регулювати ці явища, якби на таборі не було батьків-опікунів дитячого будинку, які мають своє розуміння покарань і меж дозволеного. Мені часом моторошно було усвідомлювати, що дитина півдня стоїть в кутку за вчора (!!!), замість спробувати подолати свою проблему і почати пізнавати щось нове, в процесі чого у неї виникнуть нові трудощі і нові досягнення.
Можливо, дітям легше було б сприймати свою відірваність від дому, якби на таборі кухаркою була не мама новачки, а чужа людина. Все одно колись Оксані доведеться таки зробити перший самостійний крок, коли мами не буде поруч, і якщо ранні самостійні кроки не вдалися, то в передюнацькому віці спробу вже час повторити.
Можливо, нам легше було б таборувати, якби ми мали дорослішого і досвідченішого бунчужного, а не 16-літнього юнака (ну я не знаю, як ще заспокоювати малих дітей!). Але ми не можемо розраховувати на людей, яких нема. Розраховувати можна тільки на людей, які є.
Можливо, ми провели б табір успішніше, якби всі наші дорослі добре усвідомлювали особливості пластової системи виховання, прастовий спосіб подання інформації. Такі цікаві речі, як мандрівки, принесли б дітям набагато більше користі, якби вони знали мету мандрів і були нею зацікавлені. Адже все, навіть невидимий адміністративний поділ території, яку видно з гори, набуло б сенсу, якби за ці кордони булися племена наших героїв або й самі учасники між собою. І тоді дитяча свідомість була б менше зайнята водою, вони думали б про щось інше (піраміда потреб Маслова часом не працює, якщо є сильне зацікавлення чимось важливим - це з досвіду).
Можливо, якби нас, дорослих пластунів, було більше, ми б менше нервувалися, більше уваги могли приділити конкретним заняттям, конкретним дітям. Зрештою, після табору виглядали б як веселі засмаглі виховники, а не як вичерпані засмаркані безмовні тіла :).
Можливо... Все це можливо... Але я знаю напевне: якби ми оглядалися на ці всі можливості, ми б ніколи не провели табору. А ми це зробили. І для мене особисто він був морально і фізично набагато легшим, ніж багато таборів минулих років. Можливо, тому, що не оглядалася зайво на всі не завершені вдома справи, відкинула думку про від’їзд з половини терміну і сказала: та гори воно синім полум’ям! Я потрібна тут і тепер...
Друзі-подруги, вихованці Пласту! Можливо, ви теж десь потрібні?

субота, 3 квітня 2010 р.

На захист права

(Інтеліґенція та правосвідомість)

Б.О. Кістяківський

Право не можна поставити поруч з такими духовними цінностями, як наукова істина, моральна досконалість, релігійна святиня. Значення його є відноснішим, його зміст створюється почасти мінливими економічними та соціяльними умовами. Відносне значення права дає привід деяким теоретикам визначати дуже низько його цінність. Одні вбачають у праві лише етичний мінімум, інші вважають його невід'ємним елементом примус, тобто насильство. Якщо це так, то немає підстав докоряти нашій інтеліґенції в іґноруванні права. Вона прагнула більш високих і безвідносних ідеалів і могла знехтувати на своєму шляху цією другорядною цінністю.

Але духовна культура складається не лише з цінних змістів. Значну її частину становлять цінні формальні властивості інтелектуальної та вольової діяльности. А з усіх формальних цінностей право як найбільш досконало розвинена та майже конкретно відчутна форма, відіграє найважливішу роль. Право набагато більше дисциплінує людину, ніж логіка та методологія чи систематичні вправи волі. Головне ж, на противагу індивідуальному характерові цих останніх дисциплінуючих систем, право — переважно соціяльна система, і притому єдина соціяльно дисциплінуюча система. Соціяльна дисципліна створюється тільки правом; дисципліноване суспільство та суспільство з розвинутим правовим ладом — тотожні поняття.

неділя, 8 листопада 2009 р.

Про перспективи розвитку «Сокола»: роздуми на тлі пережитого

Напевно, мені саме тому надзвичайно важко оцінювати розвиток табору на «Соколі», що з цим місцем пов’язано багато особисто-сокровенного, глибоко пережитого і навіки закарбованого в серці. І від цього досвіду неможливо абстрагуватись, щоб поглянути зі сторони, з якоюсь долею об’єктивности на роки енергійної відбудови, часи змін директорів і перереєстрації статутів та фондів. Переконана, що кожен, для кого «Сокіл» став частиною існування, так само ніколи не зможе об’єктивно оцінити ані життя табору, ані своєї власної ролі в цьому житті.
Тож чи варто писати? Говорити щось, чого все одно не зможеш сказати вповні? Що додадуть чи віднімуть твої думки та враження, висловлені на папері? Думаю, варто. І не заради зайняття чиєїсь сторони в чиїйсь суперечці, а для того, щоб про «Сокіл» чули і пам’ятали.