Напевно, мені саме тому надзвичайно важко оцінювати розвиток табору на «Соколі», що з цим місцем пов’язано багато особисто-сокровенного, глибоко пережитого і навіки закарбованого в серці. І від цього досвіду неможливо абстрагуватись, щоб поглянути зі сторони, з якоюсь долею об’єктивности на роки енергійної відбудови, часи змін директорів і перереєстрації статутів та фондів. Переконана, що кожен, для кого «Сокіл» став частиною існування, так само ніколи не зможе об’єктивно оцінити ані життя табору, ані своєї власної ролі в цьому житті.
Тож чи варто писати? Говорити щось, чого все одно не зможеш сказати вповні? Що додадуть чи віднімуть твої думки та враження, висловлені на папері? Думаю, варто. І не заради зайняття чиєїсь сторони в чиїйсь суперечці, а для того, щоб про «Сокіл» чули і пам’ятали.
Публікації
