понеділок, 21 червня 2010 р.

Де можна послухати давню українську музику

У мене в усіх профілях серед музичних зацікавлень написано "давня українська музика". Знаю, що це не дуже доступна чи не надто популярна річ, тому вирішила подати посилання, за якими можна завантажити для ознайомлення декілька альбомів.
Отже,


Ансамбль давньої музики Костянтина Чечені

Ансамбль давньої музики Костянтина Чечені. Калейдоскоп старовинних мелодій
Дзеркало
Ансамбль давньої музики Костянтина Чечені. Музичні діялоги: Україна - Англія
Дзеркало
Ансамбль давньої музики Костянтина Чечені. Музичні діялоги: Україна - Франція
Дзеркало
Ансамбль давньої музики Костянтина Чечені. Музичні діялоги: Україна - Польща
Дзеркало
Ансамбль давньої музики Костянтина Чечені. Давня українська музика в європейському контексті
Дзеркало
Ансамбль давньої української музики Костянтина Чечені і Ніна Матвієнко. О розкошная Венеро!
Дзеркало

Гурт "Хорея Козацька"


Terra Cosaccorum (спільно з Гуляйгородом)



Шедеври української музики. Українське бароко
Підібрав та упорядкував Олег Скрипка

Табір «Кольорова планета», с. Дмитрівка, Дніпропетровщина

Всі фото можна переглянути на Пікасі. Ще буду помаленьку додавати.
***
Табір пройшов вдало. Учасники - новаки гнізда ч. 32 "Веселі звірята" з Дніпропетровська і Петропавлівки (інтернат сімейного типу), декілька хвостиків-непластунів і один юнак-прихильник з Києва (затесався як брат новачки).
Програма табору - мандрівка світами і давніми цівілізаціями. Ми відвідали індіянців, китайців і японців, аборигенів Океанії, кельтів і вікінгів. Перехід в кожен новий світ відбувався за допомогою посла з відповідної країни (його роль завжди відігравав Вадим Подгорнов), який переводив усіх через якусь перешкоду, портал чи ще щось (на початку перехід здійснював Вадим як перекладач з машиночасної мови, хоча згодом машина часу перестала відігравати важливу роль і більшість своїх повідомлень лишала в наказах).
Від самого початку мене вразило, як легко і без заперечень діти сприйняли нашу гру в казку. Напевно, звикла вже до пересичених новаків, для яких постійно головне не гра, а вгадування актора (Я знаю! Це ніякий не бедуїн, це братчик Х перевдягнувся! або: Немає ніякого скарбу, не шукайте карту, це виховники вас дуоять!). Звісно, наші таборовики прекрасно знали нашого єдиного актора, але жодного разу ніхто не виявив жодного протесту, навпаки, залюбки підігрували і взагалі сприймали все, що ми їм пропонували.
Звичайно, як у всіх дітей, траплявся якийсь рейвах (на індіянській вечері з мате-шімароном було важко всидіти мовчки, але всі старалися), безпорядок (попробуй склади ті речі, якщо вони постійно вистрибують самі з наплечника), невдачі (ну хотілося дівчатам напхати в суші весь рис, який був, то чого тепер питати, що суші розлазяться?), брак натхнення (як я можу намалювати літопис свого життя, якщо в моєму житті не траплялося нічого цікавого?!), поразки (ті монголи всі карточки у нас забирали! Це нечесно!), напади агресії (відчепися від мене!!!), сум за мамою (ну я ж домашній хлопець) чи за цивілізацією (навіщо взагалі це все прання? Щоб ми нічкої техніки не бачили?). Але як у дітей, які спраглі пізнання, виявлялося набагато більше відкриттів і досягнень. Всі (і навіть я!) навчилися вправно їсти китайськими паличками, всі бігали й переписували рецепти різних смакот (сестричко, коли Ви скажете, як робти бузину? А вона ще цвістиме, коли я приїду до бабусі?) і навіть не-смакот (а Ви напишете мені, як прати сіллю?). Всі ставили театральні вистави, танцювали (бачили б ви Сашка, який вивчив вальсовий крок!), більшість навчилася складати вогники (ще б пак, адже автор вогника автоматично ставав старшим над сторожами!), хтось осягав математику (чому спортивний результат в 5,2 секунди гірший аніж 5, 16 секунд), фізику (чому листочок тримається на воді? Чому вода виштовхує пляшку?), годинник (вже треба йти на річку, вже маленька стрілка на 5 показує!), трохи ботаніки (до кінця табору засвоїли, що навколо росте дерево сосна, а не ялинка і аж ніяк не йолка). Всі намагалися дотримуватися закону самураїв (тільки як того молодшого шанувати, як він все не так робить?), а разом з тим - опікуватися найменшими (я не граю, у мене тут дитина!).
Чи були діти, які не скористали з табору? Складно сказати: за цих 12 днів вони мали насичений змістовний побут і можливість виявити себе. Одним (особливо "хвостикам") було важко пристосуватися до розпорядку, іншим (особливо дітям з Петропавлівки) складно було дотримуватися дисципліни.
Можливо, нам легше було б регулювати ці явища, якби на таборі не було батьків-опікунів дитячого будинку, які мають своє розуміння покарань і меж дозволеного. Мені часом моторошно було усвідомлювати, що дитина півдня стоїть в кутку за вчора (!!!), замість спробувати подолати свою проблему і почати пізнавати щось нове, в процесі чого у неї виникнуть нові трудощі і нові досягнення.
Можливо, дітям легше було б сприймати свою відірваність від дому, якби на таборі кухаркою була не мама новачки, а чужа людина. Все одно колись Оксані доведеться таки зробити перший самостійний крок, коли мами не буде поруч, і якщо ранні самостійні кроки не вдалися, то в передюнацькому віці спробу вже час повторити.
Можливо, нам легше було б таборувати, якби ми мали дорослішого і досвідченішого бунчужного, а не 16-літнього юнака (ну я не знаю, як ще заспокоювати малих дітей!). Але ми не можемо розраховувати на людей, яких нема. Розраховувати можна тільки на людей, які є.
Можливо, ми провели б табір успішніше, якби всі наші дорослі добре усвідомлювали особливості пластової системи виховання, прастовий спосіб подання інформації. Такі цікаві речі, як мандрівки, принесли б дітям набагато більше користі, якби вони знали мету мандрів і були нею зацікавлені. Адже все, навіть невидимий адміністративний поділ території, яку видно з гори, набуло б сенсу, якби за ці кордони булися племена наших героїв або й самі учасники між собою. І тоді дитяча свідомість була б менше зайнята водою, вони думали б про щось інше (піраміда потреб Маслова часом не працює, якщо є сильне зацікавлення чимось важливим - це з досвіду).
Можливо, якби нас, дорослих пластунів, було більше, ми б менше нервувалися, більше уваги могли приділити конкретним заняттям, конкретним дітям. Зрештою, після табору виглядали б як веселі засмаглі виховники, а не як вичерпані засмаркані безмовні тіла :).
Можливо... Все це можливо... Але я знаю напевне: якби ми оглядалися на ці всі можливості, ми б ніколи не провели табору. А ми це зробили. І для мене особисто він був морально і фізично набагато легшим, ніж багато таборів минулих років. Можливо, тому, що не оглядалася зайво на всі не завершені вдома справи, відкинула думку про від’їзд з половини терміну і сказала: та гори воно синім полум’ям! Я потрібна тут і тепер...
Друзі-подруги, вихованці Пласту! Можливо, ви теж десь потрібні?